Я ли ?

Открою веки утром - я жива.
И босиком по комнате ступая,
Сквозь пятки ощущаю, как же мал
Последний шаг от края и до края.

Но я взлетаю мыслью по лучу,
Уже забыв пришедшую тревогу.
И неразумно всё объять хочу,
И, торопясь, молюсь святому Богу.

Куда спешу? И что должна успеть?
Никто не скажет ни один на свете.
А время, как приподнятая плеть...
И Я ли, пишущая строки эти?

К КНИГЕ " НЕЖНОСТЬ "

Через тысячи лет раскопают пределы,
Что оставит Земля от потопов и зим.
Весь измазанный глиной,но все-таки целый
Вдруг откроется томик с портретом твоим.
Заволнуются строки былого курсива
И расскажут о жизни, о нашей земной.
О любви непростой, бесконечной красивой,
От которой божественный свет золотой.
Мы услышим с тобой шепот каждой страницы,
Нам захочется снова шагнуть по земле.
Я сотру звездный блеск на любимых ресницах
И глаза поцелую через тысячи лет. 

Как хорошо

Как хорошо, что меня никогда не касались
Руки случайные, золота хищная власть.
Как хорошо, что в скрещении хлеба и стали
Совесть моя на крестьянской земле родилась.
Как хорошо, что рыдаю за стареньким домом,
Не отдавая поклоны в грехах сотворенным дворцам.
Как хорошо, что на свете до боли знакомой
Родины малой звезда будет вечно мерцать.
Как хорошо, что любимого выбрала вровень-
В ситцевой гордости вместе купаем строку.
Как хорошо, когда неба нахмурятся брови,
И по щекам у земли ручейки потекут.
Как хорошо, что любимый мне самый красивый,
Сколько морщинок его не покрыли б лицо.
Как хорошо, что добро для меня, как мессия,
И что для чести считаю нужнее не сахар, а соль.
Как хорошо, что не выпало шелковой жизни,
А пролегла чебрецовая скромность дорог.
Как хорошо, что могу поклониться Отчизне
И не искать для поклона особый предлог.

                                                                                       Раиса Пепескул

ТВОРЧЕСТВО

Опять погашены огни- и только звезды,
И небо кажется на уровне руки.
Летящий снег от фонарей немного розов,
У подсознанья развязались узелки.
А тишина-одна блаженственная нежность
Струится шелком с неизведанных высот.
И мысль кометою космическою режет,
И контур тела абсолютно невесом.
Пусть левитация моя-всего мгновенье,
Но для свободы независимый рывок:
Лечу в галактиве своих стихотворений-
Сама себе и Мефистофель и Пророк.

ТВОЙ ЗВОНОК

                 
                  Крикну:"Владо!"- Не слышишь - Граница.
             Обнимаю - одна пустота.
             Бьюсь о землю,как дикая птица,
             Что касается кровью листа.
             Вдруг звонок - как симфония мая,
             Как последний урок Бытия:
             Вся душа пред тобою-нагая,
             Вся любовь до рыданья - твоя.

Поэзия Владимира Калоянова

        Сияют свёзды.Что случилось с теми,
        что здесь вчера сияли?Нет вестей...
        Так каждый вечер-тысяча рождений,
        и каждым утром тысяча смертей.
        Как будто свечи,звёзды плавно кружат
        в холодном зале мировой ночи.
        Вселенная огромна,почему же
        я не найду моей звезды лучи?
        Они сюда летят  по небосклон
        Как мне увидеть этот синий цвет?
        К своим сынам созвездья благосклонны,
        а до других им просто дела нет.
        Звезда горит,и льется позолота,
        но только нету никого кругом.
        О,как светла,нежна ее забота,
        не обо мне забота, о другом .

      (перевод с болгарского Сергея Никольского)























.

Віталій Шевченко - Сповідь Раїси Пепескул

Сповідь Раїси Пепескул

     Відверто кажучи, я не чекав такої зустрічі. В нашому загазованому місті, майже зрусифікованому недолугими чиновниками, які перебігають з партії у партію, щоб зберегти якимось рипом своє начальницьке місце, та приїжджими, які тягнуть на себе свою мову, мовляв, давай другу державну, бо я нічого не хочу вивчати окрім своєї, отакий я є!

     І раптом зустріч із поетесою, яка, серед цього ворожого розмаїття, вільно володіє самим святим, що є у людині ,– рідною мовою. Отак в мене вийшло з поетесою Раїсою Пепескул. Я зустрічався з нею на наших літературних зборах неодноразово, але навіть не здогадувався, що перед мною тонка, спостережлива, закохана у рідну українську мову людина.

     Поки не відкрив її збірник поезії «Сповідь», який вона мені подарувала. І... залишився наодинці з її віршами, все відійшло кудись убік, зникло, я занурився у великий, чудовий світ поетеси.

     Вона розповідає про те, що її навколо оточує, що було з  нею в дитинстві та юності, про свої думи та сподівання. Одним словом, не помічаєш, як захоплено вчитуєшся в рядки її поезії.

     У вірші «Моя поезія» поетеса відверто пише:

                                        «Я не люблю надумані слова.

                                          ………………………………

                                          Мені тепліше, як в рядки сплива

                                          Така ж, як я, некучерява рима,

                                          Бо не пишу, а думаю услух…»

     Оце її позиція, а справжня поезія дійсно з`являється тоді, коли поет дихає нею, а не складає, спокійно нанизуючи риму на риму.

     Як чудово оце звучить, поетове:

                                          «Вже весна вигинає спину

                                            Диким коником у воріт,

                                           І спливають сніги невпинно

                                            Березневим струмком услід.

                                            Пахне вербами і ріллею, 

                                           Як відлуння, пливуть пари. 

                                            Батьківщина моя, лілея,

                                            Без цятковості і мішури…»

     Як все точно і влучно! І назва вірша чудова: «Україна моя, лілея»!

     Ось таких знахідок і таких віршів увесь – збірник. Давно я не отримував таку насолоду від прочитаного, як оце зараз, ознайомлюючись із збірником Раїси Миколаївни.

     Не можу не привести вірш «Дитинства розбите вікно», щоб разом із читачем помилуватися ним:

                                            «Брати мої лопухаті –

                                             Дитинства вишневий цвіт,

                                             Немає на світі хати,

                                             Один лише тин стоїть.

                                             Та річка ген-ген струмоче,

                                             Купає гілля лоза –

                                             Усе, що душа захоче,

                                             А хоче вона назад:

                                             Веселку над тихим лугом,

                                             Де ми ще такі малі,

                                             Сільські несемо хоругви –

                                             Цибулю, сало і хліб.

                                             Забути про це – нізащо!

                                             Немає вже вас давно.

                                             Лежить в бур`янових хащах

                                             Дитинства розбите вікно…»

     Зупинимось тут на хвилинку і подумаємо, яка це чудова поезія, а рядки

                                             «Сільські несемо хоругви –

                                               Цибулю, сало і хліб… » – це взагалі геніально.

     Не боюся перебільшення, але вони стоять у одному ряді з найкращими рядками української поезії усіх часів.

    

     І на закінчення своєї схвильованої розповіді хочу лише додати, що я познайомився із чудовою українською поетесою Раїсою Пепескул і бажаю і вам усім якнайшвидше це зробити і для себе!

     І все-таки не втримаюсь і завершу словами поетеси:

                                    «Та ви ж українці, рідненькі, –

                                      І корні, і древо, і рід,

                                      І ваші дитячі серденька

                                      Вивчали колись «Заповіт».

                                      Не киньте слова недовіри

                                      На мову свою залюбки. –

                                      На світі найвищі кумири –

                                      Господь, Батьківщина й батьки».

                                    ……………………………………

                                      Господь, Батьківщина й батьки…

     27.11.2010 р.