Горобине літо

Пішло за осінь горобине літо,
Відбубоніли зливами громи.
А я стою серед років прожитих
В косинці неба, кольору зими.

Відтоді вся напружена чеканням,
Як гілка вишні, хочу заквіття.
Ніхто не знає, де воно останнє
Те літо горобине у життя.

І в тому сенс на повні груди жити,
Від скиглення, мій Боже, борони,
Та щоб ніколи горобине літо
Щє не злетівши, впало в полини.

         *       *     *

Неужели не слышите?
Ветер играет на скрипке,
И за горло хватает
Рыдающей музыкой ночь.
И от Вашей пьянящей,
Оставленной в доме улыбке,
Я сейчас даже рифмой
Себе не сумею помочь.
Поднимается к небу
Душа не нашедшая душу,
И не может осмыслить -
Опять между нами звонки.
Обрести бы покой,
Только с Вами  - несбыточный случай,
Вы - восторг моей жизни,
И люблю я Вас только таким.   

          ( Из книги "Моя Болгария")