Горобине літо

Пішло за осінь горобине літо,
Відбубоніли зливами громи.
А я стою серед років прожитих
В косинці неба, кольору зими.

Відтоді вся напружена чеканням,
Як гілка вишні, хочу заквіття.
Ніхто не знає, де воно останнє
Те літо горобине у життя.

І в тому сенс на повні груди жити,
Від скиглення, мій Боже, борони,
Та щоб ніколи горобине літо
Щє не злетівши, впало в полини.