поезія Володимира Калоянова

                     СПОВІДЬ

Ніч-завіса впливає в одвірок...
День упевнено взявся минати...
Самоту свою вітер довірить
наполоханій тиші кімнати.
Я під вітром живу, як під Богом!
Я любов його знаю сліпу-
Не втекти, не сховатись від нього:
Він, мов тінь, дожене і в степу.
Що стихії потрібно в людині?
Чом же сталась така дивина?
Ми давно уже з ним нероздільні:
ми-та пісня, що людям дана.
Люди!Чом не співаєм, де треба?
Видивляємось, що між завій?
Лиш коли обіймають дерева, -
в лісі спокій знаходимо свій...
Кину слова зерно(до врожаю!)
в поле, де мені жати і жити,
бо ніякого сенсу немає
долю чорним по чорному шити.
Вірш, як лебідь, злетить і на воду,
і на обрій опуститься тихзо...
Вірш-це пісня майбутня народу.
Не злякай його.Стій і не дихай!
                      
                           Переклад з російської Олега Гончаренка